Міністерство oсвіти і науки, молоді та спорту України

Національна дитяча гаряча лінія

Поради психолога

 

    

 

 

Демонстративні діти

Демонстративність — особливість особистості, пов'язана з підвищеною потребою в успіху й увазі до себе оточуючих. Дитина, якій властива демонстративність, поводиться нарочито, манірно. Театралізована поведінка, перебільшені емоційні реакції демонстративної дитини слугують засобом досягнення головної мети — звернути на себе увагу, здобути схвалення. Якщо для дитини з високою тривожністю основною проблемою с постійне несхвалення дорослих, то для демонстративної дитини — брак похвали.

Чому ж, у такому разі, демонстративність стін проблемою? Якщо першокласник, не відмінно навчається та не викликає замилування дорослих своїми шкільними успіхами, він починає задовольняти підвищену потребу в увазі в інший спосіб: його поведінка набуває негативного забарвлення — він театрально порушує прийняті в школі правила поведінки, може поводитись агресивно.

Негативізм демонстративної дитини поширюється не тільки на норми шкільної дисципліни, але й на суто навчальні вимоги вчителя: не сприймаючи навчальних завдань, періодично «випадаючи» із процесу навчання, дитина не може засвоїти необхідні знання та способи дій, не може успішно навчатися. Практичний досвід психологічного консультування дозволяє говорити про перевагу того або іншого мотиву в поведінцідемонстративної дитини.

Так, наприклад, можна виділити мотив престижу (або бажання бути завжди першим) і домінуючу потребу в увазі. І той і інший мотив є характерними для демонстративної особистості, але мотив престижу частіше притаманний дітям із сильнішим типом темпераменту, які схильні до активно-наступальної, незалежної позиції в поведінці, у той час як потреба в увазі характеризує дітей більш чутливих до позитивного оцінювання їх іншими людьми, залежних, які орієнтуються на допомогу та підтримку, і вся складність їхньої поведінки пояснюється бажанням здобути схвалення.

Із власного досвіду зазначимо, що демонстративні реакції дітей швидко фіксуються за умови неправильної реакції дорослих і вимагають чималого часу для їх виправлення.

Відомо, що найкращі умови для успішного навчання та становлення особистості дитини — це однакові вимоги, які висувають до дитини школа та родина.

Якщо позиції таких значущих сфер впливу на дитину, як школа та родина, не збігаються за суттєвими принципами та ознаками, це травмує дитину, створює певне емоційне напруження, дезорієнтує у взаєминах з оточуючими, у поведінці дитини підсилюються негативні риси.

Батькам необхідно розуміти, що, потураючи дитині й тимчасово полегшуючи її стан, вони насправді погіршують її становище, створюють умови зачарованого кола. Потурання капризам демонстративної дитини тільки закріплює та підсилює її впертість у майбутньому.

Дитину необхідно навчити переборювати свій егоїзм та зважати на бажання інших, дотримуватись правил поведінки, уміти чекати і, що є найголовнішим для цього віку, визнавати авторитет дорослого.

Якщо дорослий послідовний у своїх вимогах, непохитний під час ухвалення рішень, а також досить гнучкий, щоб зрозуміти, в якій ситуації перед дитиною постала реальна проблема і слід поступитися, а в якій — йдеться про відверту неслухняність і боротьбу за перевагу, тільки тоді поведінка бунтаря стане конструктивною.

Обрання дорослими суворих обмежень без урахування стану дитини (утома, образа, емоційний спалах), непослідовна тактика власної поведінки (сувору вимогу змінює безпідставна поступка, що створює враження безсилля дорослого перед дитиною).

Непогодженість у вимогах дорослих викликає в дитини агресію, відмову виконувати прохання, формує свавільну поведінку або сприяє заняттю позиції блазня, який кривляється, зриває заняття, посідаючи таким чином місце головного героя подій.

Діти, які належать до демонстративного типу, залежно від різних мотивів та потреб, поводяться по-різному, адаптуючись до шкільного навчання.

Джерелом демонстративності, що яскраво виявляється вже в дошкільному віці, зазвичай стає брак уваги дорослих до дітей, які почуваються в родині занедбаними, яким не вистачає любові. Щоправда, іноді трапляється, що дитині приділяється достатньо уваги, але через гіпертрофовану потребу демонстративної дитини в емоційних контактах для самої дитини цієї уваги виявляється зовсім недостатньо. Зазначимо, що зазвичай завищені вимоги до дорослих висувають не бездоглядні, а навпаки, найбільш розпещені діти.

Діти, яким притаманна негативістична демонстративність, порушуючи правила поведінки, намагаються отримати необхідну їм увагу. Навіть якщо увага не є доброзичливою (роздратування, нотації та інше негативне оцінювання), вона все одно підтримує демонстративність дитини: діючи за принципом «краще нехай сварять, ніж не помічають», дитина викривлено реагує на осуд і продовжує робити те, за що її карають.

Отже, таким дітям бажано знайти можливість для самореалізації. Найкраще місце для прояву демонстративності — це сцена.

Поряд із участю в дитячих святах, концертах, виставах демонстративним дітям рекомендується займатися якимось видом художньої діяльності, зокрема образотворчої. Найголовнішим завданням залишається одне — зняти або хоча б послабити підкріплення неприйнятних форм поведінки.

Завдання дорослих — облишити нотації та повчання, якомога менш емоційно робити зауваження, не звертати уваги на несуттєві провини та карати за значні (приміром, позбавленням запланованого походу до цирку).

 

и     

 

 

Тривожні діти

 

Високий рівень тривожності дитини можна розглядати як варіант несприятливого розвитку її особистості. Тривожність буває ситуативною, але може стати й особистісною особливістю. Тривожність — це індивідуальна психологічна особливість, яка виявляється в підвищеній схильності почуватися занепокоєним за будь-яких життєвих ситуацій, у тому числі тих, які взагалі не можуть викликати тривоги.

Висока тривожність стає стійкою, якщо батьки та вчитель постійно незадоволені навчальною роботою дитини і від них дитина постійно отримує тільки зауваження, докори, інші різновиди негативного оцінювання. Припустимо, що дитина занедужала, відстала від однокласників і їй важко знову розпочати брати участь у процесі навчання. Якщо тимчасові труднощі, які доводиться долати дитині, дратують оточуючих, то у дитини виникає тривожність, острах зробити щось погано, неправильно. Негативний результат можна отримати і в ситуації, коли дитина навчається цілком успішно, але батьки очікують від неї чогось більшого та висувають до неї завищені вимоги, а також якщо навчання шестирічних дітей жорстко регламентовано.

Наслідком збільшення тривожності у дитини є зниження рівня її самооцінки, яке, у свою чергу, спричиняє зниження навчальних досягнень, закріплення неуспіху. Непевність у собі викликає в дитини бажання бездумно дотримувати вказівок дорослого, пасивність, формальне засвоєння здобутих знань, острах виявити будь-яку ініціативу.

За таких умов дорослі можуть припуститися невиправної помилки: незадоволені продуктивністю навчальної роботи дитини, що день у день знижується, вони починають більше зосереджуватися під час спілкування з нею на проблемних питаннях, що підсилює емоційний дискомфорт, який відчуває дитина. Як наслідок маємо зачароване коло: несприятливі особистісні особливості дитини відбиваються на якості її навчальної діяльності, низька результативність цієї діяльності викликає відповідну реакцію оточуючих, а ця негативна реакція, у свою чергу, підсилює сформовані в дитини негативні особливості. Подолати це зачароване коло можна — необхідно змінити настанови й оцінювання батьків і вчителів щодо навчальної діяльності дитини. Близьким дорослим потрібно зосереджувати увагу на найменших досягненнях дитини, не сварячи її за окремі недоліки,— це дозволить знизити рівень тривожності дитини, сприятиме успішному виконанню нею навчальних завдань.

Фахівці вважають, що в дошкільному та молодшому шкільному віці тривожнішими є хлопчики, а після 12 років — дівчатка. При  цьому дівчатка більше хвилюються через взаємини з іншими людьми, а хлопчиків більше турбують покарання.

Наприклад, низька успішність або який-небудь негарний учинок дівчинки викличуть у неї переживання, що педагог або батьки  погано про неї подумають, а подружки не товаришуватимуть із нею. В аналогічній ситуації хлопчик, швидше за все, боятиметься, що його покарають дорослі або поб'ють однолітки.

 

Рівень тривожності дитини багато в чому залежить від тривожності дорослих, які її оточують: висока тривожність педагога або батьків передається дитині.

Тривожність дітей може підвищуватися і в тому разі, якщо батьки незадоволені своєю роботою, житловими умовами, матеріальним становищем тощо.

Навчальна тривожність починає формуватися в дошкільному віці. Цьому можуть сприяти як авторитарний стиль роботи вихователя, так і завищені вимоги батьків, постійне порівняння своєъ дитини з рештою дітей. У деяких родинах упродовж усього року точаться розмови про вибір «гідної» школи та досвідченого вчителя.

Така заклопотаність батьків, звісно, передається дитині. Крім цього, батьки наймають дитині безліч учителів, які готують дитину до школи. І незміцнілий, неготовий до такого інтенсивного навчання організм дитини іноді не витримує: дитина почитиє хворіти, у неї зникає бажання вчитися, а тривожність щодо майбутнього навчання стрімко збільшується.

Зазначимо, що після шести тижнів від початку навчального року рівень тривожності зазвичай підвищується в усіх школярів, у них виникає потреба в 7-10-денному відпочинку.

У дитячому садочку діти часто відчувають острах розставання з батьками. Необхідно пам'ятати, що у віці двох-трьох років цей острах є припустимим і зрозумілим. Якщо ж дитина і в підготовчій групі постійно плаче під час розставання з батьками, не зводить очей із вікна, очікуючи на появу батьків, на це варто звернути особливу увагу.

Якщо впродовж чотирьох тижнів дитина залишається пригніченою і сумною, плаче під час розставання, відмовляється йти до дитячого садочка, боїться спати та залишатися на самоті, прокидається вночі від кошмарів, скаржиться на головний біль, біль у животі та інші фізіологічні розлади, то можна припустити, що в дитини справді спостерігається острах розставання і вона потребує допомоги спеціаліста.

Як правило, тривожні діти не повідомляють про свої проблеми відверто, а іноді навіть приховують їх. Звісно, усім дорослим відомо, що не можна порівнювати дітей одне з одним.  Крім цього, під час виховання таких дітей бажано уникати будь-яких змагань і видів діяльності, умовами яких є порівняння досягнень одних дітей із досягненнями інших.

У ситуації з тривожною дитиною краще порівняти досягнення дитини з її ж результатами, які було отримано, наприклад, тиждень тому. Навіть якщо дитина зовсім не впорається із завданням, у жодному разі не можна говорити, що вона виконала його гірше за решту дітей.

Виховуючи тривожних дітей, не рекомендується також робити щось таке, що передбачає врахування швидкості; не можна підганяти та квапити їх; необхідно, як ми вже згадували, уникати змагальних моментів під час повсякденної діяльності та ігор. Включення дитини в будь-яку нову ситуацію повинно відбуватися поступово, починаючи з поетапного знайомства з людьми, повідомлення правил, умов, звикання до приміщення та ін. Важливо хвалити таких дітей навіть за незначні успіхи, відзначати їх у присутності інших людей — це підвищує самооцінку тривожної дитини. Похвала обов'язково повинна бути щирою, тому що діти гостро реагують на фальш; дитина обов'язково повинна знати, за що її похвалили.

 

Намагайтеся робити дитині якнайменше зауважень. Будьте послідовними у своїх діях, не забороняйте дитині без будь-яких причин те, що дозволяли їй раніше.

Нагадуємо, що причинами тривожності та пасивності можуть бути: неуважність батьків, напружені емоційні обставини вдома, суперечливі  вимоги дорослих, а також дитячі страхи. Зрозуміло, що пасивна життєва позиція не сприяє розвитку та самореалізації: тривожні діти почуваються безпомічними, бояться розпочинати нові види діяльності, мають незначний досвід спілкування порівняно з однолітками. Як наслідок — рівень самооцінки дитини знижується.

Для тривожних дітей характерними є також і соматичні проблеми: біль у животі, головний біль, запаморочення, спазми в горлі, утруднений поверхневий подих; під час проявів тривожності вони часто відчувають сухість у роті, клубок у горлі, слабкість у ногах, прискорене серцебиття.

Уважні та турботливі батьки і педагоги, звісно, розуміють, що такі діти завдають певних турбот і проблем, але саме ці турботи та розв'язання саме цих проблем сприяють розвиненню особистості дитини.

 

 

 

 

Сім’я – осередок гармонійного розвитку дитини

 

      Індивідуальна історія розвитку кожного починається серед найдорожчих людей, у сім'ї. «Кожна людина — завжди чиясь дитина» — говорив великий Бомарше. Різноманітні впливи, яких зазнає дитина від членів сім’ї — людей різного віку, статі, звичок, повсякденно позначаються на формуванні її . почуттів, уявлень та поведінкових вчинків, виховання відбувається щомиті, постійно — вчинками, інтонацією, словами, жестами і, навіть, мовчанням. Модель сімейних стосунків ,у яких проживає дитина , серйозно впливає на формування її важливих моральних якостей, рис характеру, індивідуальних способів поведінки, інтересів і став першоосновою «яскравого, неповторного» життя і діяльності.

      Важливо зазначити, ,що виховний процес е спільною діяльністю дорослого і дитини, а сім'я — унікальним суспільним осередком, де за умови оптимального поєднання турботи і любові, розумної вимогливості і послідовності можливий найбільш гармонійний розвиток дитини. Визнання та підтримка дитини, допомога в її справах, доброзичливість в оцінюванні намірів та вчинків створюють позитивний емоційний фон, що сприяє повному розкриттю її внутрішніх потенційних можливостей.

      Дорослим необхідно пам'ятати, що виховання дитини, її соціалізація дуже тісно пов'язані з проблемами сформованості відповідних якостей самих батьків. Для того щоб розвивати в дитини інтерес до навколишнього світу, формувати ініціативу, відповідні моральні цінності та самостійну поведінку, старшим необхідно бути прикладом для наслідування і дотримуватися принципів, які вони поширюють на дитину. Адже тільки безумовна позитивна увага батьків до дитини, не опосередкована дитячими вчинками, може забезпечувати повноцінний розвиток особистості.

      У взаєминах з дорослими особистість дитини формується не поруч i не над, а завжди разом, і тільки таким чином вона зможе пізнавати світ і саму себе як людина. Інакше кажучи, дитина виростає з наших з нею взаємин, з нашої любові до неї . Протягом життя стосунки батьків і дітей зазнають певних змін, що зумовлено як фізичним, так і психосоціальним дозріванням дітей, а також віковими особливостями і життєвим досвідом батьків. Піднімаючись на наступну вікову сходинку, діти дедалі більше стають вимогливішими до особистості і поведінки батьків, що с свідченням зростання їхньої потреби в самостійності, незалежності, рівноправності Коли ж батьки не поспішають налагодити психологічний контакт з дітьми, а виховання зводиться до обмежень та заборон, коли вони дозволяють собі конфліктувати в присутності дитини, це може стати причиною виникнення дитячої агресивної поведінки.

 

 

 

 

Сучасний підліток-школяр

 

При всій важливості спілкування із ровесниками, вчителями та батьками все ж основу соціальної ситуації розвитку сучасного підлітка складає та проста і очевидна обставина, що він – школяр. Головна суспільна вимога до підлітка – заволодіти певною сумою знань, умінь та навичок, без якої неможлива його подальша участь в житті суспільства. Ця вимога, включена в більш широкий контекст культурної традиції з високою цінністю освіти взагалі, робить проблему навчання, навчальних досягнень, успішності, яка дуже важлива в цьому віці.

Спід успішності, який часто спостерігається в середніх класах школи може бути породженим самими різними причинами від незначних пробілів у знаннях, викликаних пропуском занять, чи зниження працездатності, зв’язаної з перебудовою організму. Встановити істинну причину невстигання в цьому віці часто буває дуже важко і це потребує участі професійного психолога. Якщо невстигання у дітей молодшого шкільного віку (не пов’язане  якими-небудь органічними порушеннями) може бути в більшості випадків переможена в ході поглиблених занять з педагогом, причому підвищення встигання звичайно призводить і до покращення спілкування дитини з товаришами, підвищення його самооцінки, емоційного благополуччя і т.п., то в підлітковому віці все ніби міняється місцями. Не можна, "витягуючи” успішність, вирішити всі інші особисті проблеми підлітка, а можна зробити тільки навпаки.

Найбільш масовою причиною поганого засвоєння знань в середніх класах школи є відсутність адекватної мотивації навчання, чи просто, небажання вчитися. Якщо немає бажання вчитися, ніяка допомога, ніякі додаткові заняття не принесуть користі. Однак створення адекватної мотивації навчання у підлітків, особливо тоді, коли підліток вже загубив інтерес до навчання, - дуже важка справа, яка потребує тонкої психологічної інструментовки, індивідуального підходу до кожного підлітка.

З точки зору психологів, без глибокої впевненості в перспективності кожного підлітка, в принциповій можливості розвитку його здібностей, всій його особистості праця з ним, в тому числі психологічна, не може бути успішною. самим безпосереднім чином це відноситься і до проблеми навчання, успішності.

Другою по частоті згадування причиною складності в навчанні підлітки називають складність навчальної програми, окремих предметів. Старші підлітки вказують на цю причину рідше, ніж молодші.

Нарешті, третьою по значенню причиною, на думку підлітків, є професійна некомпетентність педагогів, які "не вміють пояснити”, "зразу ставлять двійки”, "кричать, тому зразу забуваєш все, що знаєш” і т.п. Кількість подібних виказувань виявилась максимальною у VIII класі.

Якщо порівняти ці виказування підлітків з виказуваннями їх вчителів про причини складностей в навчанні, то ми бачимо, що вчителі також рахують, що у всьому винні підлітки, притримуючись таким чином явно "звинувачуючої” позиції, свого роду "презумпції невинності”: школярі "без відповідальні”, "недобросовісні”, "ліниві”. В якості другої причини вони вказують на погану допомогу батьків, які не бажають і не вміють примусити дітей вчитися та пояснити їм завдання. На третьому місці йдуть складності програми.

Нарешті, батьки провідною причиною труднощів в навчанні рахують "недоступність програми”, "високі вимоги школи” і лише потім – здібності своїх дітей.

Ще одна важлива проблема, пов’язана із сферою навчання сучасних підлітків, стоїть у повному ігноруванні пізнавальної мотивації. Зупинимося на цьому детальніше.

Почнемо з того, що переживання по поводу навчання займають у молодших підлітків перше по значенню місце, а в старших – в VII класі – друге, а у VIII – п’яте. Іншими словами, ці переживання дуже важливі для підлітків. Але які ці переживання? Як показали досліди, переважна їх більшість пов’язана із шкільними відмітками – радість від хороших оцінок, сум – від поганих. Число відповідних виказувань становить від 88,7% в IV класі до 63,3% в VIII. Переживання підлітків, які зв’язані з пізнанням, відкриттям нового в ряді інших переживань займають останнє місце, а вчителями й зовсім не фіксуються як скільки-небудь значиме для підлітків. Чи потрібно говорити про те велике значення, яке має розвиток пізнавальної мотивації не тільки для формування повноцінної навчальної та пізнавальної діяльності, але й для становлення всієї особистості людини. Разом з тим для сучасної ситуації характерне зміщення акцентів з пізнавальної діяльності (успішності, оцінки і т.д.). Внаслідок цього відбувається нерозвинутість інтересу до самого процесу пізнання, надзвичайно важливого для продуктивного розвитку особистості підлітка.

 

 

 

Всі діти брешуть. А чи треба з цим боротися?

 

Всі діти поголовно брешуть. У різному віці по-різному. Чи треба з цим боротися?

Невидимий собака

У сусідньому дворі у пса був таємний притулок - буда з такого особливого захисного дерева. Чужий чоловік цю конуру ні за що не знайшов би. Вона зливалася з будинками і гаражами, як коник з травою. Ось де жив пес Іхчекуш - той самий, якого я годувала з балкона котлетами. Правда, мій старший брат запевняв маму, ніби я їх просто викидала. А я годувала голодну псину. ...

Брат, звичайно, був правий, але мама все розуміла правильно. Не влаштовуючи мені прокурорських розборок, не упиваючись знанням очевидної правди, то вона завжди хитала головою і питала, дивлячись хитрими очима: «Їх-че-куш! І хто ж таке ймення придумав? »

Навіщо наводити мости

З«Останньої книги» Симон Соловейчик:« Хто любить, той не викриває, хто не любить, той тільки і робить, що підозрює і викриває, причому останнє доставляє йому мстиву радість - при цьому він ще відчуває себе правдолюбцем».

Чому діти забрехуються? Між їхніми «хочу - не хочу» і реальним життям - суцільні яри-байраки. За допомогою брехні дитина будує через них містки. Криві, косі, невміло збиті.

Частіше за інших брешуть невиправні фантазери і діти, яким не вистачає спілкування. Втомився на гучній вулиці? Виникло раптове «чому»? Захисник і просто друг потрібен зараз, цієї ж хвилини, а не в ту далеку суботу, коли мама приготує обід і перепре всі татові сорочки ...

В іншому випадку накопичується самотність. Малюк заміщає її ситуацією, казковою для нього і брехливою для нас. Карлсон - дивовижна дитяча фантазія - прилетів до Малюка, тому що той його при-ду-мав!

Приклади і рішення Брехунця-фантазера, на думку психологів, допомагають дитині хоча б на короткий час: самоствердитися, захистити себе або виправдати дії, які іншим не сподобаються, виконати мрію.

Настя захлинаючись розповідала в класі про літній відпочинок в Іспанії. Особливо часто в її історії фігурував батько: і на парашуті разом літали над морем, і сукню він їй купив, і на слоні катав. Головна «принадність» - не слони в Іспанії, а батько, який пішов з сім'ї років сім тому і тепер рідко бачиться з Настею.

У Катю «закохуються» всі поголовно: то водій автобуса «та-а-ак оглянув», то Андрій з 10-го «А» телефонує і дихає в трубку, то вчитель фізкультури у коридорі чекає. У Каті відстовбурчені вуха, лікарі пообіцяли через рік-півтора зробити пластичну операцію. А Катя чекати не може, їй треба терміново, прямо зараз стати красунею!

Із шафи у спальні зникли майже всі шоколадні цукерки. Артем «своїми очима бачив, як Дуська туди влазила». Звичайно, сіамка Дуська була ні при чому. У Артема діатез, шоколад від нього ховають у платтяну шафу. Він цю таємницю розкрив і - одну цукерку, потім другу ...

Як реагувати на ці загини фантазії? Коли повірити і підіграти, коли відвести розмову в бік. Головне - не заганяйте дитину в кут. Ваша любов і довіра, нехай навіть без достатніх підстав, дадуть йому більше, ніж очні ставки та перехресні допити.

 

 

 

Гиперактивный ребёнок - практические советы родителям

 

Работа с гиперактивными детьми должна проводиться комплексно, с участием специалистов разных профилей и обязательным привлечением родителей и учителей.

Важное место в преодолении синдрома дефицита внимания принадлежит медикаментозной терапии. Поэтому необходимо убедиться, что Вашему ребеноку требуется наблюдение врача.

Для организации занятий с гиперактивными детьми психолог может использовать специально разработанные коррекционно-развивающие программы.

В оказании психологической помощи гиперактивному ребёнку, прежде всего, родители должны постараться понять проблемы ребенка, поступки ребёнка не являются умышленными, без помощи и поддержки, взрослых такой ребенок не сможет справиться с существующими у него трудностями.

Родителям нужно запомнить, что с такими детьми необходимо избегать излишней жалости и вседозволенности, а с другой стороны постановки перед ним повышенных требований, которые он не в состоянии выполнить, в сочетании с излишней пунктуальностью, жестокостью и наказаниями. Частое изменение указаний и колебания настроения родителей оказывают на ребенка с синдромом дефицита внимания гораздо более глубокое влияние, чем на здоровых детей. Родители также должны знать, что существующие у ребенка нарушения поведения поддаются исправлению, но процесс этот длительный и потребует от них больших усилий и огромного терпения.

Рекомендации родителям:

  В отношениях с ребенком придерживаться позитивной модели. Хвалите его в каждом случае, когда он этого заслуживает, подчеркивайте успехи. Это поможет укрепить уверенность ребенка в собственных силах.

  Избегайте повторений слов «нет», «нельзя».

  Говорите сдержанно, спокойно, мягко.

  Давайте ребенку только одно задание на определенный отрезок времени, что бы он мог его завершить.

  Для подкрепления устных инструкций используйте зрительную стимуляцию.

  Поощряйте ребенка за все виды деятельности, требующие концентрации внимания.

  Поддерживайте дома четкий распорядок дня. Время приема пищи, выполнения домашней работы и сна должно соответствовать этому распорядку.

  Избегайте по возможности скоплений людей. Пребывание в крупных магазинах, на рынках, в ресторанах оказывает на ребенка чрезмерно стимулирующие воздействие.

  Во время игр ограничивайте ребенка лишь одним партнером. Избегайте беспокойных и шумных приятелей.

  Оберегайте ребенка от утомления, поскольку оно приводит к снижению самоконтроля и нарастанию гиперактивности.

  Давайте ребенку расходовать избыточную энергию. Полезна ежедневная физическая активность на свежем воздухе: длительные прогулки, бег, спортивные занятия.

  Постоянно учитывайте недостатки поведения ребенка.

Не менее ответственная роль в работе с гиперактивными детьми принадлежит учителям. Выполнение некоторых рекомендаций психолога может способствовать нормализации взаимоотношений учителя с беспокойным учеником и поможет ребенку лучше справляться с учебной нагрузкой.

 

 

 

Учителям рекомендуется:

- работу с гиперактивным ребенком строить индивидуально, при этом основное внимание уделять отвлекаемости и слабой организации деятельности;

- по возможности игнорировать вызывающие поступки ребенка с синдромом дефицита внимания и поощрять его хорошее поведение;

- во время урока ограничить до минимума отвлекающие факторы. Этому может способствовать, в частности, оптимальный выбор места за партой для гиперактивного ребенка – в центре класса напротив доски;

- предоставлять ребенку возможность быстро обращаться за помощью к учителю в случаях затруднения;

- учебные занятия строить по четко распланированному, стереотипному распорядку;

- научить гиперактивного ребенка пользоваться специальным дневником или календарем;

- задания, предлагаемые на уроке, писать на доске;

- на определенный отрезок времени давать только одно задание;

- дозировать ученику выполнение большого задания, предлагать его в виде последовательных частей и периодически контролировать ход работы над каждой из частей, внося необходимые коррективы;

- во время учебного дня предусматривать возможности для двигательной разрядки: занятия физическим трудом.

И так, в работе с такими детьми можно использовать три основных направления:

 - по развитию дефицитарных функций (внимания, контроля поведения, двигательного контроля);

 - по отработке конкретных навыков взаимодействия с взрослыми и сверстниками;

 - при необходимости должна осуществляться работа с гневом.

 

 

 

 

Кілька порад батькам замкнутих дітей:

 

·                   Розширюйте коло спілкування вашої дитини, знайомте її з новими людьми.

·                   Підкреслюйте переваги і користь спілкування, розповідайте дитині, що нового й цікавого ви довідалися, а також, яке задоволення ви одержали, спілкуючись з тією чи іншою людиною.

 

·                   Прагніть самі стати для дитини прикладом людини, що ефективно спілкується.

 

 

Особливості стилю поведінки із сором’язливими дітьми:

 

·                   Розширюйте коло знайомих своєї дитини, частіше запрошуйте до себе друзів, беріть дитину в гості до знайомих людей.

·                   Не варто постійно турбуватися про дитину, прагнути оберігати її від небезпек, в основному придуманих вами, не намагайтеся самі зробити все за дитину, запобігти новим ускладненням, дайте їй певну міру волі і відкритих дій.

·                   Постійно зміцнюйте в дитині впевненість у собі, у власних силах.

·                   Залучайте дитину до виконання різних доручень, зв’язаних із спілкуванням, створюйте ситуації, в яких сором’язливій дитині довелося б вступити в контакт з «чужим» дорослим. Наприклад: «Треба довідатися, про що ця цікава з чудовими картинками. Давайте запитаємо в бібліотекаря і попросимо дати її нам подивитися». Звичайно в такій ситуації «вимушеного спілкування дитина спочатку на стільки, що вітається тільки пошепки, відводячи очі, і не відриваючись від руки матері. Зате , ідучи, прощається голосно й чітко, іноді навіть посміхається.

 

Рекомендации родителям по формированию адекватной самооценки.

Формирование самооценки – характерная особенность личности ребенка. Уровень развития самосознания и адекватность самооценки служат хорошим критерием для оценки психологического возраста человека и его психологических особенностей, в том числе и каких-либо отклонений и проблем.
Рассматривают самооценку как адекватную/неадекватную – соответствующую/несоответствующую реальным достижениям и потенциальным возможностям человека.
При оптимальной, адекватной самооценке ребёнок правильно соотносит свои возможности и способности, достаточно критически относится к себе, стремится реально смотреть на свои неудачи и успехи, старается ставить перед собой достижимые цели, которые можно осуществить на деле.
Неадекватная самооценка осложняет жизнь не только тех, кому она свойственна, но и окружающих, тех людей, которые, в разных ситуациях – учебных, бытовых и других – общаются с ними. Конфликтные ситуации, в которых оказывается человек, очень часто являются следствием его неправильной самооценки.
1. Помните, что ребёнок – это самая большая ценность, любите и принимайте его таким, какой он есть.
2. Уважайте в своём ребёнке личность, воспитывая в нём чувство достоинства, хвалите, поощряйте, одобряйте ребёнка, создавая положительную эмоциональную атмосферу вокруг него.
3. Отмечайте даже незначительные успехи своего ребенка.
4. Создавайте ситуации успеха.
5. Дайте возможность выговориться ребёнку и тем самым превратить недовольство в душе в слова.
6. Четко обозначьте словами негативные чувства. После такого пристального наблюдения они обычно исчезают.
7. Смоделируйте  выход из ситуации.
8. Чувства подростков неминуемо приводят их к действиям. К каким? Это во многом зависит от их родителей. Позади неприемлемых действий стоят негативные чувства, причем поступок может быть совершен в подростковом возрасте, а чувства, спровоцировавшие его, могут быть заложено в раннем, чуть ли не младенческом возрасте.
9. Помочь подростку избежать опасного поведения и повысить его самооценку можно двумя способами: удовлетворять те интересы ребенка, которые приемлемы, и помогать ему объяснять, называть свои негативные чувства.
10. Кроме того, подростки должны четко знать, что есть три момента, ограничивающие их деятельность:

  • этого требует безопасность и есть угроза здоровью;
  • это угрожает их или родительской собственности;
  • этого требует закон и порядок социальной приемлемости.

И родители в сотрудничестве со школой должны способствовать тому, чтобы у подростков сформировалась правильная шкала ценностей, адекватная самооценка и самоуважение.

 

 

 

 

 

Оскільки діти проводять багато часу саме в навчальних закладах, то вони мають відігравати одну з ключових ролей у справі захисту дітей від насильства. Сучасні заклади освіти й виховання при всіх їх проблемах, труднощах, недоліках зберігають статус одного з основних інститутів соціалізації особистості, її становлення і розвитку. Відповідно педагоги  навчальних закладів  зобов’язані забезпечити умови, які б сприяли утвердженню людської гідності дитини та її розвитку.

 

 1. Продовжити ознайомлення педагогічних працівників, дітей та батьків з інформацією про форми і види  насильства та його наслідки.

 

 2. Проводити системну роботу по створенню безпечного освітнього середовища в навчальних закладах шляхом запровадження освітніх програм, спрямованих на розвиток у школярів навичок вирішення конфліктів ненасильницьким шляхом. Одна з них - програма "Медіація ровесників"  та «Шкільна служба порозуміння», які дозволяють формувати у школярів навички співпраці, будувати ефективну систему вирішення конфліктних ситуацій у школі, створювати безпечне здорове середовище у дитячих  колективах. Така робота допоможе знизити рівень агресії у школі, дасть можливість вирішувати спірні питання ненасильницьким шляхом, усуне можливості для переходу від конфлікту до насильства

 

 3.Залучати учнів до просвітницько-профілактичних заходів, які базуються:

 

 ·  на  розвитку культури миролюбного і конструктивного вирішення конфліктів;

 

 ·        співпраці (школярі вчаться навичкам конструктивної взаємодії і побудови довірливих стосунків між собою);

 

 ·        толерантності (школярі вчаться сприймати і поважати різницю між людьми як наслідок відмінностей у цінностях та поняттях);

 

 ·        навичках позитивного емоційного прояву себе (школярі навчаються самоконтролю і неагресивному висловленню своїх відчуттів);

 

 ·        навичках миролюбного налагодження конфліктів (школярі навчаються навичкам вирішення суперечок із врахуванням взаємного інтересу сторін і збереженням дружніх стосунків).

 

 4. Проводити серед педагогів навчальні заняття, тренінги під час яких розкривати механізми виявлення  «легких» форм насильства й  реагування на нього, адже саме з них  починається формування насильницького стилю поведінки дітей відносно одне одного .

 

 5. Необхідно розробити план дій щодо розв’язання проблеми насильства та запровадити систему постійного відстежування випадків насильства серед дітей, виявлення дітей-агресорів, організувати з ними системну індивідуальну і групову роботу фахівців

 

 6. Будь-яка бесіда з дитиною-агресором має базуватися на загальнолюдських цінностях. Важливо не залишити поза увагою батьків таких дітей, надавати їм соціально-психологічну підтримку. Обов’язково залучати  соціальні служби в випадках виявлення кризового стану у родині.

 

 7. Класні керівники, вихователі  мають  враховувати рекомендації психологів щодо роботи з  агресивними,  конфліктними, демонстративними, гіперактивними дітьми в своїх виховній роботі

 

 

 8. Працівники психологічної служби повинні залучати таких учнів до тренінгів з розвитку комунікаційних навичок, ефективного спілкування;  формування навичок асертивної поведінки,

 

 9.Впроваджувати конфіденційні механізми повідомлення про випадки насильства або його виникнення : телефон довіри;  «скринька довіри».

 

 10.З метою своєчасного попередження насильства необхідно навчити  педагогів  правильно ідентифікувати насильство як у своїй поведінці, так і в поведінці дітей.

 

 11. Брак тактильного спілкування між дітьми призводить до агресивного стилю  поведінки тому необхідним є  проведення в школі більше спортивних змагань командного типу .

 

 12.Педагогічним працівникам необхідно   більшу  увагу приділяти  психосексуальному  вихованню  дітей,  зокрема ознайомлювати учнів з прийнятними способами вираження особистісних симпатій.

 

 13. Ознайомити всіх працівників навчальних закладів з алгоритм реагування на випадки насильства серед дітей і дорослих. Чітко визначити можливі дії,обсяг обов’язків  і  відповідальність  адміністрації, вчителя, психолога і соціального педагога . Алгоритм має враховувати вимоги  чинного законодавства та залучати окрім внутрішніх ресурсів школи сторонніх фахівців: представників служб у справах дітей, кримінальної міліції у справах дітей, міського центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, громадські організації тощо (за необхідності).

 

  14. Роль учителя у такому алгоритмі має бути чітко визначена і досить обмежена, вчитель має надавати дитині лише первинну психологічну допомогу, а потім передавати її фахівцеві.  Дитина-агресор та постраждала дитина  мають  отримати допомогу професіонала. Необхідно зменшити кількість спроб вирішити такі проблеми вчителем  самотужки.

 

 15. З педагогічним працівникам  необхідно проводити системну просвітницьку роботу з питань формування  культури толерантного спілкування, подолання стереотипів педагогічної діяльності, конфліктології та медіації.

 

 16. Не припустимими є   прояви психологічного та фізичного насильства стосовно учнів   педагогами закладів (порівняння, навішування ярликів, ігнорування почуттів  , образи, шантаж,погрози, приниження,«нехтування потребами дитини», стусани…) Педагогам необхідно не лише коригувати наявні форми поведінки у дітей, а і власним  прикладом  демонструвати повагу до людської гідності.

 

 

 

 17. Класним керівникам спільно з психологами та соціальними педагогами постійно проводити просвітницькі заходи з батьками під час яких розкривати питання психологічного впливу насильства на формування особистості дитини, відповідальності батьків за  порушення та ігнорування правами дітей.

 

 

 

 

 

 Дніпропетровський обласний центр соціально-психологічної допомоги

м. Дніпропетровськ вул. Проспект Праці, 24

тел. (056) 741-07-39

Національна гаряча лінія з питань запобігання насильству та захисту прав дитини

тел. 0 800 500 335 (дзвінки в межах України безкоштовні),

тел. 386 (безкоштовно для абонентів MTC, Лайф, Київстар)

Національна гаряча лінія з питань протидії торгівлі людьми

тел. 0 800 500 225 (дзвінки в межах України безкоштовні)

 

ГАРЯЧА ЛІНІЯ З ПИТАНЬ ЗАПОБІГАННЯ НАСИЛЬСТВУ

8-800-500-33-50

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Посміхайтесь!

Пропонуємо розгадати загадку: «Вона немає ціни. Вона збагачує тих, хто її одержує, не збіднюючи тих, хто її дарує. Вона продовжується одну мить, пам'ять же про неї часто збері­гається надовго. Немає таких багатих, які могли б прожити без неї, і немає таких бідних, які б не стали багатші її милістю.

Вона створює щастя в домі, атмос­феру доброзичливості у справах і слу­жить паролем для друзів.

Разом з цим її не можна купити, випросити, позичити чи вкрасти, бо вона являє собою таку цінність, яка не принесе ніякої користі, якщо тільки не буде йти від чистого серця».

Так що ж це? Звичайно ж, по­смішка! Тож поговоримо про посмішку .

Вчинки красномовніші за слова, а посмішка означає: «Ви мені подобає­тесь. Ви робите мене щасливим. Я ра­дий вас бачити». Я кажу про справжню щиру посмішку - посмішку, сповнену сердечної доброти, що йде з глибини душі, посмішку, яка високо цінується в людських стосунках.

Що можна порадити, якщо ви не відчуваєте бажання посміхатись? Спро­буйте змусити себе: якщо ви наодинці, наспівуйте якусь веселу пісеньку, зга­дуйте приємні хвилини вашого життя, коли ви чудово повеселилися у товари­ша на іменинах, коли ви добре відпов­ідали біля дошки і одержали заслуже­ну п'ятірку, коли вам посміхнулася дівчина, яка вам симпатична, і погоди­лася піти з вами в кіно . Поводьтеся так, як ніби ви вже щасливі, і це приве­де вас до щастя!

Щоразу, коли виходите з дому, на­беріть бадьорого вигляду, високо підніміть голову, ніби вона увінчана короною, дихайте на повні груди, «пий­те» сонячне світло, вітайте посмішкою ваших друзів. Намагайтеся зосередити­ся на думці про те, що вам хотілося б здійснити, намалюйте в своїй уяві образ симпатичної і достойної людини, якою вам хотілося б стати. Підтриму­ваний вашою думкою, він буде щохви­лини перетворювати вас саме в таку особистість!

Посміхайтеся! І люди, зігріті вашою посмішкою, будуть тягнутися до вас!

Посміхайтеся! І ваша посмішка створить щастя у вашому домі, атмос­феру доброзичливості в спілкуванні.